Навіщо тим німцям стільки артиклів?

Від творців «от в англійській тільки два і норм», «і так паймут» та «ААААААААААААААА!»

Їм треба.

Що я можу ще сказати: вивчити їх доведеться. Мова – це така жива структура, яка має свою логіку та екосистему, у ній немає нічого зайвого (як би ми не хотіли думати по-іншому).

Артиклів у німецькій мові на будь-який смак: неозначені, означені, заперечні, присвійні (у деяких граматиках займенники мій-твій і т.д. називають саме артиклями). І вони всі ще й відмінюються! Роди, відмінки, множина – АААААААААААААААААААААА!

 

Для чого ця вся розкіш? Ось, будь ласка:

1) Є така давня-давня філологічна легенда. Ще за далеких часів у германських племен не було артиклів – вони відмінювали закінчення слів, як і ми (німецька, німецькій, німецькою і т.д.). Якось на одне із племен напали вікінги, рознесли поселення вщент. Германці не змогли відбитися через одну дурну причину – вони не чули кінців слів один одного, які під час бою губилися у загальному шумі та істериці. Тому германці подумали і вирішили перенести закінчення слів наперед – так з’явилися артиклі. (Увага: ця легенда не є історично достовірною, у неї більш навчально-повчальний характер). 

 

Мораль – артиклі несуть у собі ряд граматичних ознак (рід, число, відмінок). 

 

2) Поняття означеності. У слов’янських мовах воно не включене в саме слово, ми використовуємо щось допоміжне (вказівні займенники, наприклад). 

Пояснюю на пальцях: ми кажемо «кіт». Який кіт? Чий кіт? Чи говорили ми вже про цього кота чи це вже про якогось іншого? 

Німці кажуть: «der Kater». І це вже якийсь конкретний кіт, про якого ми вже згадували чи це зрозуміло з контексту.

3) Ми кажемо: «meine Kater». У німців легкий когнітивний дисонанс та поблажлива посмішка, тому що слово кіт німецькою чоловічого роду, а присвійний артикль ми використали для жіночого – вийшло «моя кіт».  Ось чому треба знати артиклі для визначення роду, і не говорити про «красівий дєвушка». 

4) До реееечі, «красівий дєвушка» (або «красіва парєнь») явно не оцінять такого підкату – «Ти звертаєшся до мене, але робиш це без поваги». Правильно, бо про яку повагу може йтися, якщо ти ігноруєш природні закони чужої мови?

 

Хочеш порозуміння з муттершпрахлєр – вчи артиклі.

Пропоную підсумувати: артиклі нам дають розуміння роду, кількості, відмінка (собаці чи собаку дають їсти (так, це жорстоко, зате незабутньо)), означеності (ми про це вже говорили чи це щось нове), іноді заперечення та приналежності комусь.

Проведемо аналогію: якщо з української забрати закінчення та граматичні ознаки, то вийде також жесть: «овочі їсти люди». Чи то люди їдять овочі, чи навпаки, чи що взагалі відбувається – без таких дрібниць зрозуміти важко.

А хто сказав, що німецьку вчити легко?

П.С. Бонусом є один класний відосік від американця, який вчить російську, про те, як використовувати артиклі в англійській: https://youtu.be/gHEn–Khppk. Правила більш-менш аналогічні, тому насолоджуйтесь.